Звісно корупція в Україні виникла не сьогодні, і не вчора. Коли Україна стала  незалежною,  у спадок від СРСР вона дістала потужний силовий та адміністративний апарат,  що замінив собою так і не створений «вільний ринок», правосуддя, й демократію як таку

Відверто кажучи, «апарат» в Україні, й до сьогодні,  це не лише силовики і чиновники. Це також і гілка влади, на якій сидять депутати ВР та місцевого самоврядування. Але й таке обличчя «апарату» було б не повним, якщо б ми не згадали про суди. Наразі основне  корупційне коло окреслено. Кожен учасник добровільно підкоряється «правилам» апаратної машини, інакше довго не протримається. За нелояльність до наявних  «правил» рано чи пізно тебе вишибуть з гри. Саме цей «апарат» забезпечує  надприбутки вітчизняним олігархам, не забуваючи і про себе. Все це відбувається  за рахунок пересічних українців. Відтак висока посада у владі, як була, так і досі залишається  доступом до «корупційного кормління», а чим вище посада, тим сильніший вплив і, відповідно, більші об’єми «кормління».  

За останні роки Україна почала багато реформ: деякі з них більш вдалі, а деякі ще потребують часу, щоб їх відчули люди.  Та принципові питання залишилися відкритими.  Чи знизився рівень корупції  завдяки реформуванню країни?  Так, позитивні зміни є, але докорінні - так і не відбулися. Чи стали після реформ інституційно незалежними  від «телефонного права» правоохоронні органи, прокуратура, суди? Скоріше ні, чим – так. Чи можемо ми дозволяти це й далі? От принципове питання для суспільства!Відповідь є очевидною – не можемо,  але ж продовжуємо дозволяти.

 А поки ми  дозволяємо, поки не досягли «точки неповернення», поки реформи йдуть повільно, вибірково, нелогічно, поки суспільство ще не в змозі самоорганізуватися й пильно контролювати поведінку влади в тій чи іншій конкретній царині,  «апарат» продовжує захищати своїх адептів. Через вибіркове правосуддя, через «розпилювання» бюджету продовжує годувати й підтримувати їх статус, через податкові пільги збагачує обраних бізнесменів (котрі діляться відкатами), через практику існування банальних  хабарів замість чесної конкуренції  це корупційне коло продовжує своє порочне існування, не дозволяючи країні швидко рухатися вперед.  Виняткові правила і положення адептів «апарату», які складають меншість суспільства, зберігаються тільки тому, що більшість суспільства це дозволяє.  

У нашому суспільному мисленні, ураженому патерналізмом,  досі живі уявлення про владу як магічну силу для  вирішення усіх проблем, в тому числі стосовно корупції. Українці ходять по колу, яке вже давно прийшов час розірвати. Кожного разу на порозі виборів нам треба формулювати до кандидатів  конкретні важливі для суспільства запитання, і вимагати переконливих відповідей. Нам треба навчитися оцінювати претендентів не на основі кількості проплаченої реклами, а за тим, хто з них має реальний план вирішення проблем, а хто, за давньою традицією, заговорює зуби, щоб після своєї перемоги не змінювати стару корупційну парадигму. Нам, українцям, треба навчитися обирати «холодною головою».  Після виборів не складати руки в очікуванні від влади манни небесної, а починати жорстко контролювати обраних згідно того плану, який вони обіцяли втілити в життя. Іншого шляху історія не знає, і для нас іншого шляху не буде, якщо ми маємо  на меті бодай колись почуватися гордими за свій вибір, отримати перспективи і умови гідного життя у своїй рідній країні.

Голова Комітету по боротьбі з корупцією

Едуард Єфіменко