- Останніми роками українці шоковані корупційними скандалами про розкрадання державних грошей, виділених на закупівлю товарів для потреб ЗСУ, про заволодіння коштами Міноборони в особливо великих розмірах, де фігурують чиновники або радники оборонного міністерства. Складається враження, що посадовці змінюються, а корупція у відомстві продовжує цвісти рясним цвітом. Запит суспільства на оздоровлення ситуації саме у цьому міністерстві дуже великий. У Вас є відповідь, чому цю структуру не можна вичистити від корупціонерів?

- Розумію настрій громадян, коли вони чують про корупційні зашквари з топ посадовими особами оборонного міністерства, де йдеться про мільярди вкрадених бюджетних коштів. На жіль Міноборони не єдина сфера, де викриваються корупційні діяння, через які держава втрачає мільярди.

Там де посадовець має доступ до розпорядження бюджетними грошима завжди є корупційні ризики. Він потрапляє в систему з корупційною культурою і йому важко відмовитися від налагоджених схем, що приносять легке й велике збагачення. Наші правоохоронці, покликані боротися з корупцією, ще не надто ефективні. Наші суди ми ще й досі не можемо назвати чесними.

Так, під час війни нетерпимість до корупції серед українців дуже зросла. Стали більш активно працювати медійники, виштовхуючи на світло корупціонерів навіть найвищого ґатунку. Нас підштовхують у цьому сенсі західні партнери, які надають критично важливу грошову й воєнну підтримку. Тож ми продовжуємо рухатися у правильному напрямку.

Обставини війни, загострений запит громадян на справедливість, партнерські вимоги пришвидшують цей рух. Якщо ми спроможні крок за кроком вичавлювати другу армію світу зі своєї землі, то маю велику надію, що з часом будемо в змозі вичистити корупціонерів з владної вертикалі й остаточно зламати в Україні залишки корупційної управлінської культури.

- Переважну кількість українських сімей війна торкнулася напряму, тобто хтось із їхніх родичів чи близьких безпосередньо знаходиться на фронті, і, звісно, вони дуже гостро сприймають ситуацію з корупцією у сферах, пов’язаних із ЗСУ та іншими військовими структурами. Як ви вважаєте, за майже три воєнні роки щось змінилося у цій сфері на краще?

- Війна завжди міняє ситуацію в усіх сферах життєдіяльності країни і додає корупційні ризики у ті напрямки, на яких у мирний час високий рівень корупції не фіксувався. З огляду на низку корупційних скандалів навколо арміі та військових структур загалом не треба бути навіть експертом, щоб зробити висновок про цю сферу як зону великих корупційних ризиків.

Приміром, ми є свідками того, що вартість послуг щодо перетину кордону, бронювання чи статусу непридатності для армії за станом здоров’я, викладені в соціальних мережах. Я особисто вважаю, що корупція під час війни рівнозначна тероризму, а невідворотність покарання щодо таких злочинів повинна бути обов’язковою.

Так, громадськість поки не задоволена діяльністю антикорупційних органів, і така оцінка має під собою підгрунтя. Утім, антикорупційна правоохоронна машина працює: порушується багато кримінальних і адміністративних проваджень, чи малій кількості корупційних схем вдається запобігти на підготовчому етапі.

Наш Комітет робить свій внесок у цю важливу справу, бо кожного дня отримуємо від громадян заяви з сигналами про корупцію, багато з яких про злочинні схеми з бюджетними коштами, що виділяються на воєнні потреби. Не буду конкретизувати, але декілька керівників військових структур були арештовані після того, як до вже існуючих у правоохоронців матеріалів ми надали стосовно цих керівників додаткові обґрунтовані факти щодо наявності в їхніх діях незаконного збагачення.
 

- У Transparency International повідомили, що за минулий рік Україна піднялася на 12 позицій у світовому Індексі сприйняття корупції, тож на думку західних фахівців рух у позитивному напрямку відбувається. Як Ви відноситесь до таких результатів досліджень?

- Якщо у сенсі боротьби з корупцією західні партнери відзначають у нас зміни на краще, а вони дають оцінку по країні загалом, враховуючи багато напрямків, то звісно це Україні в плюс. Ба більше, це вкрай важливо для прискорення інтеграційних відносин України з ЄС та розвинутим світом. Утім, будемо відверті, наші партнери нам вказують і на багато проблем з корупцією, котрі ми досі не подолали.

Майже кожного тижня, а то й декілька разів на тиждень, ми читаємо в ЗМІ про корупційні скандали, резонансні журналістські розслідування щодо розкрадання бюджетних коштів причому на найвищих посадових рівнях. Фігурантами корупційних історій є міністри, заступники міністрів, заступники генпрокурора, високопосадовці правоохоронних органів, судді, керівники стратегічних державних підприємств, голови державних адміністрацій, високі воєнні чини.

З одного боку, маємо такий рівень демократії, за якого медійники можуть викривати корупціонерів публічно аби правоохоронці реагували й надавали правову оцінку. Це беззаперечне досягнення України. З іншого боку, охопити весь масив системної корупції, яка будувалася десятиліттями у різних сферах життєдіяльності країни, журналісти не в змозі.

До прикладу, наш Комітет також має обмежений ресурс, хоча й робить все можливе аби кожний сигнал від громадян про корупцію донести до силовиків, а потім ще й контролює, аби такі факти не гальмувалися. Отже відсутність ефективної роботи правоохоронних структур – це одна з суттєвих проблем, на якій роблять акцент західні партнери. І це небезпідставно.

Якби українські посадовці, котрі порушують закон і вдаються до корупції не могли робити це без жодного страху, юридичних наслідків або великих репутаційних ризиків, це б стало важливою перемогою для України, значно підвищило її авторитет у світі, який наши оборонці і без того підняли на значні висоти завдяки відчайдушному захисту української землі від російського монстра з потужною ядерною дубинкою.

- З початку повномасштабного російського вторгнення Ви знаходитесь в Україні, і, як ми знаємо, для Вас така позиція є принциповою. А отже, логічно було б запитати, як Ви оцінюєте стан корупції на третьому році війни: чи відбулися у цьому сенсі позитивні зміни?

- Так, ви праві, тільки но наші Сили оборони змогли відкинути російських окупантів від Києва, до чого ми як кияни і громадяни також докладали усіх можливих зусиль, з того самого моменту наш Комітет тримає руку на пульсі щодо виконання своїх прямих завдань  – запобігати проявам корупції та викривати корупцію посадовців держорганів, прокуратури, правоохоронних структур та судової гілки влади.

А щодо позитивних зрушень у боротьбі з корупцією на третьому році війни загалом можу відповісти так:  українці й досі  вбачають питання  корупції наступним за рівнем пріоритетності після воєнних дій та низьких доходів. Тож серед українських викликів ця проблема продовжує залишатися невирішеною, переважним чином за рахунок наявності топ корупції, що завжди слугувало дозвільним маяком і для місцевого рівня. «Якщо корупцію дозволяють собі зверху, чому б не практикувати її на місцях» - саме такою логікою керуються посадовці у регіонах.

Невипадково минулого року президент України Володимир Зеленський запропонував законодавчу ініціативу щодо того аби прирівняти відповідальність за корупційні злочини до покарання за державну зраду. Можливо подібний правовий інструмент і вплинув би на «системність» корупційних діянь, зміг би протистояти хабарництву та відкатам, та тільки після пропозицій президента у гру повинні були вступити парламентарі. На жаль синергічного ефекту поки що не сталося. Маю на увазі, що не тільки президент, а уся влада повинна акумулювати зусилля и показати політичну волю щодо рішучого наступу на  корупцію.  

Звісно Зеленський та Єрмак – це головні обличчя, але далеко не всі, які пишуть сьогоднішню історію наших перемог, бо за великим рахунком її пише український народ – справжній хребет та феномен, що дозволяє Україні триматися

Феномен у тому, що з початком нашого спротиву російській агресії ми нарешті зламали старі практики, за яких раніше у Києві узалежнювали долю України від мінливих політичних комбінацій у європейських і заокеанських столицях. Ми показали приклад успішного опору Путіну, для якого кордони сусідніх держав не мали аж ніякого значення, який і далі ще довго збирався тролити своїми гопницькими витівками цивілізований світ.

Чи могла Україна на початку вторгнення рф залишитися у геополітичній самотності? Так, могла, бо ще надто живучий у багатьох західних столицях «синдром Мюнхена», назва якого походить від рішення лідерів топ держав у 1938 році віддати на поталу Гітлеру єдину на той час демократичну державу на сході Європи – Чехословаччину. На жаль, рішення на кшталт «мюнхенських» були в історії непоодинокі.

Поки що нема жодних підстав стверджувати, що така філософія нині остаточно втратила свій вплив та значення. Й досі в Європі та США є прихильники подібного стилю мислення і ведення міжнародних справ, коли кон’юнктура підважує вічне, нищить майбутнє в ім’я жалюгідних переваг сьогодення, хоча і зрозуміло, що це є надто шкідливим для всього західного способу цивілізаційного буття.

Так розпорядилася історія, що саме за президента Зеленського було вирішено, що попри повну відсутність гарантій, що Україна не стане жертвою Мюнхена-2 і не опиниться сам на сам з агресором, Київ не капітулює перед Кремлем, не здасться, не віддасть загарбнику, все що він зажадає, а буде чинитиме опір у найважчих умовах. Таке рішення керівництва не стало для України вироком, не стало кінцем світу, як прогнозував багато хто у нас і за кордоном, ба більше стало випробуванням на національну силу й витривалість, на сміливість і героїзм. Це випробування триває, та українці встоять, бо мають дуже високий рівень національної єдності і бажання зберегти свою державу.

Едуард Єфіменко