Нам багато доводилося чути, що ми нічого не вирішуємо, що сильні світу вже все вирішили за нас. Думаю, чимало хто в Україні розмірковував, чому саме так? Чому українці, люди з багатою історією, культурою, сильні характером і духом, довгий час переважно були байдужі до власної долі?
Дехто зауважить, що історія не знає умовного способу і все у нас склалося, як склалося, тож марно вдаватися до подібних питань. Але чи контрпродуктивно ставити такі питання сьогодні, коли є розуміння – ми можемо самі вирішувати свою долю і цим змогли вразити світ, змогли змусити його почати по-новому дивитися на вчорашні рішення, тактики і стратегії.
Виходить, особливого значення ці питання не мали тільки до того моменту, допоки Зеленський як лідер не продемонстрував позицію: попри те, що Україна має ворога, в обличчі путінської росії, котра спромоглася залякати півсвіта, українці будуть боротися за своє вільне й незалежне існування, за можливість визначати свою долю самостійно.
Протягом років своєї незалежності Україна мала різних топ керівників. Звісно ролі особистостей в історії ніхто не відміняв, та, мабуть, вже не варто аналізувати їхні чесноти або вади, які так чи інакше вплинули на буремні події, котрі українцям випало переживати зараз.
А от головні обличчя нинішньої влади, вплив яких на формування українського сьогодення є принциповим, дійсно можуть створити рецепт нашого успіху, бо саме за їх керівництва ми не здалися Кремлю, а спромоглися встояти й досі чинимо достойний опір російські агресії. Від того, наскільки мудро й ефективно вони будуть управляти українським кермом, залежатиме наша міць сьогодні, а отже й швидкість падіння ворога завтра.
Зеленський, Єрмак - головні кити у владі, які продукують і проводять кардинально важливі рішення у воюючій країні. І хто б там не розмірковував про великий об’єм влади, сконцентрований у їхніх кабінетах, мало хто би наважився отримати такий чи, навіть, подібний портфель відповідальності, який вони утримують на своїх плечах. Існування й майбутня доля великої країни і нації – такий масштаб відповідальності не кожному під силу, але ж про результати завжди питають з перших осіб, а не з політиканів - балакунів, що верещать і дують щоки у випадку будь-якого невдалого кроку.
Президент Володимир Зеленський – це головний маяк для нації, це титанічна щоденна робота з партнерами, це основний форпост, що забезпечує віру українців і всього прогресивного світу у важливість і можливість перемоги сил вільних демократій над агресивними диктаторськими режимами, що заради хворобливих амбіцій готові зруйнувати міжнародний порядок.
Окрема розмова про керівника Офісу президента (ОП). В усі часи української незалежності ОП був чимось більшим, ніж просто канцелярією на чолі з секретарем. Оцінити політичну вагу ОП у конкретних одиницях складно, разом з тим всі розуміють рівень його впливу.
У 2022 році після початку повномасштабного вторгнення очільник ОП Андрій Єрмак, разом з президентом Зеленським та урядом, залишився у Києві попри спроби окупантів оточити українську столицю.
Звісно, у воєнні часи відповідальність керівника ОП значно ширша, ніж функція впорядкування діяльності голови держави. Єрмак – це гарантоване та вміле керування президентським Офісом – машиною, що повинна рухатися активно й енергійно, але без права на деструктив та політичну незрілість.
Багато напрямків діяльності Єрмака на поверхні є неформальними, але по суті являють собою дуже конкретну й послідовну роботу, наповнену важливим змістом для розвитку українських питань у позитивному руслі. Здатність налагоджувати неформальні контакти та зв’язки іноді є надважливим у моменти великих криз. Це потребує справжнього мистецтва дипломатії й неабияких комунікативних здібностей. Така робота вимагає розуміння збалансованості потрібних кроків.
Єрмак – це об’ємний пласт роботи й контактів, націлених на нарощування партнерської підтримки задля досягнення центральної мети – української перемоги. Єрмак – це драйвер вироблення владою не тільки ефективних стратегічних ідей, але й прикладних алгоритмів для вирішення тактичних питань, що однаково важливо для воюючої країни.
Єдиного рецепта справжнього лідерства не існує. Це доводили власним життям і діяльністю різні видатні керівники, коли їхні держави опинялися у обставинах великих криз. Кар’єрні шляхи, тактики й ухвалення рішень цих лідерів були геть несхожі. Проте у них було дещо спільне: особлива наснага, віра у власні сили та свою націю. Ці люди впливають на державні перетворення, хід історії своїх країн та глобальні процеси, вони об’єднують заради спільної мети та ведуть за собою співвітчизників. Їхні лідерські риси найяскравіше проявляються саме в буремні часи.
Едуард Єфіменко
Сьогодні Україна переживає потрясіння, пов’язані з масштабною російською агресією й проблемою збереження держави як такої. Тож питання лідерства є знаковим в українському порядку денному
У цьому контексті згадується теорія Зигмунта Баумана про адіафоризацію свідомості. Згідно Бауману у буремні часи історії, тобто у періоди війн або колосальних соціальних криз, люди, що стоять на вершині влади, частково гублять чутливість і припиняють сприймати інших за принципами етики. Вони ніби продовжують мислити аналітично, роблять свою справу, понад те, залежно від політичної вигоди можуть вмикати або вимикати відповідальність, совість, співчуття, наче воду в крані. Авжеж ми бачили таких керівників чимало, коли з потраплянням на політичний олімп влада розчиняла їхній сором та сумління, ба більше, подібні категорії ставали для них неприродними.
Навряд чи хтось візьметься стверджувати про існування ідеального лідерства. Але прийдешні покоління завжди пам’ятають тільки тих, котрі на тлі критичних випробувань для їхніх держав, не схилили голову перед обставинами, не шукали виправдання своїм страхам, а витримували тягар відповідальності, ставали поряд зі своїм народом, вселяли в людей впевненість у можливість перемоги і вели до неї. Коли історія згодом відкриває свої сторінки, то виявляється, що й такі лідерства мали достатньо недосконалих рішень. Але попри недосконалість у час «ч» ці лідерства сприймалися як ідеальні.
От як в Україні. Ми вибрали Зеленського президентом у стані ейфорії, бо суспільство більш за все хотіло привнести у владу свіже повітря. Трохи згодом градус наших позитивних настроїв знизився, бо з об’єктивних причин Зеленський у якості президента просто не міг бути ідеальним. Такою ж виявилася і команда, яка прийшла до влади на його авторитеті, а потім частково адаптувалася до «старих практик», яких Зеленський обіцяв позбутися.
Далі ми отримали таке жорстке випробування війною, що озираючись на усі лідерства, які нам довелося мати раніше, дуже важко сказати хто б з ексів проявився у війні більш достойно, ніж це вдалося Зеленському. Не хочеться навіть замислюватися, як би Україна встояла під час великого російського вторгнення за інших достойників. Відверто кажучи, для багатьох, і в Україні, і в світі, парадокс був у тому, що саме лідерство Зеленського у критичний і важкий час виявилося більш ніж органічним.
Едуард Єфіменко
Сьогодні Україна переживає один з найважливіших періодів своєї історії, за якого вона або остаточно позбудеться російського імперсько-агресивного впливу, впорається з корупцією, відмовиться від олігархічного устрою економіки, зруйнує залишки комплексу меншовартості та стане органічною частиною вільного демократичного світу, або змириться з консервацією старої корумпованої державної системи та продовжуватиме існувати на узбіччі глобального прогресу.
Завдання мінімізації корупції є принциповим для включення України в клуб євроатлантичних розвинутих країн, тож суспільство не повинно бути пасивним спостерігачем щодо невдалих потуг влади здолати цю хронічну хворобу, яка пустила коріння в усі сфери функціонування української держави.
Підприємці, представники малого та середнього бізнесу завжди були рушійною силою економіки і тим активним голосом, котрий визначав градус громадських настроїв і активності. Тож Комітет вважає, що антикорупційний фронт з боку суспільства мають очолити саме підприємці, які не з чуток, а з особистого досвіду знають, що таке неправомірний тиск з боку правоохоронців, суддів, податківців та інших контролюючих органів.
З огляду на критичну необхідність знизити рівень корупції в умовах війни і важливість рішення цієї задачі для подальшого прогресивного розвитку країни, створення привабливого бізнес та інвест клімату, Комітет звертається до підприємців усіх галузей економіки надсилати сигнали про факти корупції від співробітників будь-яких контролюючих структур або сфер правопорядку.
У разі отримання звернень від бізнесу Комітет швидко надасть інформацію з фактами про корупцію до компетентних органів, буде вимагати дослідити усі обставини, надати оцінку і відповідь про результати у строки, відведені законом. Утім, якщо Комітет не зафіксує належного реагування на можливе неправомірне корупційне правопорушення, Комітет буде використовувати широкі можливості співпраці зі ЗМІ задля створення суспільного резонансу і тиску на відповідальних осіб, які за посадовими обов’язками повинні боротися з корупцією.
У випадку, коли факти корупції будуть пов’язані з топ прізвищами у владі, а реакції від правоохоронців не буде чи вона буде вочевидь формальною , Комітет вдаватиметься до багаторічних контактів з профільними організаціями в ЄС і США задля сигналів від впливових лідерів партнерських країн, які мають моральне підгрунтя наполягати, щоб Київ пришвидшив висновки щодо корупціонерів.
На даному етапі розвитку України Комітет вважає вкрай потрібним сприяти тому, щоб антикорупційний рух охопив як найширші верстви підприємництва. Досвід країн зі сталими демократіями говорить про те, що у свій час саме вони стали найбільш згуртованою адекватною силою, тим механізмом, котрий запустив реальні демократичні процеси, забезпечив вільну конкуренцію, доступ до справедливого розподілу ресурсів, сприяв розвитку міцних інституцій, дотриманню поваги до особистості, порядку і закону.
Давайте разом докладемо усі можливі зусилля задля подолання корупції і створення України, з голосом якої рахувався би світ, яка би була комфортною, привабливою для життя і ведення економічної діяльності, яка би вважалася країною перспектив і можливостей.
Комітет очікує на Вашу небайдужість, Вашу енергію і Ваші звернення! Приєднуйтесь до нас!
З повагою, голова Комітету Едуард Єфіменко
Навряд чи можна сперечатися з тим фактом, що в міжнародній системі багатосторонні структури переживають очевидну кризу
Нещодавно ми спостерігали за повною безпорадністю ВООЗ під час пандемії. Вже давно на порядку денному нездатність СОТ належним чином управляти економічними складовими та справлятися з проблемами торгівлі. Вже не кажучи про Радбез ООН, яка виглядала простим спостерігачем, коли були потрібні рішучі відповіді на гарячі питання у міжнародних справах, зокрема і в питанні російської агресії проти України.
Великі багатосторонні інституції перестали бути ефективними, перетворившись на поле суперництва великих держав, котрих здебільшого не цікавить, як розвивається міжнародна система. А отже, вони втратили здібність адекватно реагувати на зміни та стали неспроможними підтримувати основні підвалини, на яких тримається світопорядок.
Більш дієвими на даному етапі видаються двосторонні або плюрилатеральні союзи, коаліції, які створюються у конкретних справах заради вирішення конкретних питань. Такі контакти є більш гнучкими, дієвими і рухливими. Сучасний стан міжнародної системи дає збої, тож саме плюрилатеральна дипломатія сьогодні може бути найбільш результативною. З огляду на мінливу глобальну конструкцію Україна повинна наполегливо й ефективно працювати у фарватері такої дипломатії.
Едуард Єфіменко
У контексті війни, що веде Україна проти російської агресії, є принаймні два найважливіші акценти. По-перше, Україна воює не тільки за свою свободу й незалежність, ба більше, руйнівний світогляд кремлівського керівництва перетворився на реальну загрозу для Європи й світу. Тож військова поразка росії виглядає чи не єдиним доцільним рішенням для подолання цієї загрози
По-друге, війна затягується, Україна зазнає великих руйнувань, кількість загиблих, скалічених захисників і цивільних зростає через затримку допомоги з боку західних партнерів, головним чином це стосується потреб фронту. Союзники довго обговорюють, вагаються, зволікають, і тільки потім діють, а тим часом українці платять кров’ю.
Чи належним чином ці важливі акценти про війну донесені до широкої євроатлантичної аудиторії – від усіх прошарків західного політикуму й громадського сектору до, принаймні, тих носіїв суспільної думки, які переймаються геополітичними реаліями?! Судячи з ремарок західників у бік України щодо браку вдячності, відповідальні за зовнішнє просування, призначені Києвом, недостатньо ефективно лобіюють українські інтереси у світі. Бо інакше західні політики, медійники, експерти відчували би сором і, навіть, на рівні емоцій утрималися від такого роду неадекватних дорікань.
Насправді Україна ніколи не втомлювалася щиро дякувати своїм західним союзникам, а отже подібні нарікання викликають тільки обурення. В умовах війни Київ має усі підстави інтенсивно й настирливо лобіювати свої інтереси, використовуючи широкий спектр можливих практичних, моральних і політичних важелів впливу.
Справа у тому, що до зусиль президента, який особисто демонструє над можливості й виконує дипломатичну місію більш ніж на сто процентів, повинна додаватися діяльність посольств і послів, а от саме на цьому рівні належна якість, динаміка, інноваційність і мотивація є недостатньою.
Утім, нехай десь вважають, що Київ іноді занадто піднімає градус. Може й так. Та це тільки частина правди, бо правда для українців – це результат, який вони можуть конвертувати у перемогу над агресором, у звільнення окупованих ворогом територій, у зміцнення цінностей вільного демократичного світу. Емоції, пристрасті, різкості з часом вщухнуть, а бажаний результат залишиться. А значить бійці дипломатичного фронту мають бути не менш завзятими у боротьбі за Україну, ніж це демонструють військові.
Едуард Єфіменко
Події, пов’язані з масштабним російським вторгненням, змусили багатьох громадян залишити Україну
Війна торкнулася всіх основних аспектів життєдіяльності українців – безпеки, економіки, громадського здоров’я. І хоча обставини й фактори, що так чи інакше впливають на хід війни, схоже не обіцяють швидке закінчення бойових дій, вже сьогодні, формуючи необхідні умови, треба опікуватися тим, як повертати людей в Україну. Одна з принципових умов - створення робочих місць.
До прикладу, чи потребує роз’яснень обов’язок України розвивати військову промисловість, що б дало загальний економічний ефект, військово-технічну співпрацю й нові робочі місця? Питання більш ніж риторичне, бо по-перше, маємо непередбачуване агресивне сусідство, а по-друге – маємо завдання знизити залежність від західних партнерів задля запобігання впливу на Київ щодо компромісів з росією.
У цей контекст вписується і причина недостатнього забезпечення Сил оборони необхідною кількістю зброї, адже, як стверджують спеціалісти, ми досі поступаємося росіянам по багатьох компонентах воєнно-технічного оснащення армії. Тож Україні варто пришвидшити удосконалення власних вже існуючих виробництв та зосередитись на інвестиційних стимулах для створення кластерів росту у точках імпортозаміщення та ефективних платформах ВПК, яких потребує сучасна війна. Для цього потрібні політичні рішення, концентрація уваги на промисловому комплексі, якісні професійні кадри, відповідальні за оборонну промисловість в уряді, та ефективна реалізація контролю за виконанням поставлених цілей.
Якщо торкатися Стратегії воєнної безпеки, яка вперше в український історії передбачає всеосяжний принцип нашої оборони, то в цьому сенсі громадський сектор багато в чому випереджає якість рішень державних мужів, а отже у топ кабінетах влади мають більш тверезо осмислити реальність і запустити оборонну промисловість на рівні державної доктрини.
Едуард Єфіменко
Позбутися масштабної корупції – ознака цивілізованості, зрілості суспільства, яке спроможне критично й перспективно мислити, прогнозувати ризики й знаходити ефективні шляхи щодо їх подолання
Експертна думка виділяє два основні фактори, що сприяють корупції: суб’єктивний і об’єктивний. Об’єктивні фактори можна подолати за рахунок адекватних і потрібних реформ. Складніше за все з фактором суб’єктивним, бо історично український код достатньо сильно травмований.
Створити здорову культуру нульової толерантності до корупції не так просто, і тут знову повертаємося до політичної волі: потрібні нові правила, нова етика, нові можливості, новий рівень свободи, нове інформаційне тло, що сприятиме переорієнтації покоління, що зараз живе, працює, воює в ім’я України.
А щодо громадськості, то вона вже руки не складе, бо усвідомила, що спільнота хапуг, звісно, не зникне одразу, але кожного разу завдяки гучним публічним резонансам крок за кроком піде в минуле природним шляхом і припинить визначати соціальний ландшафт.
Едуард Єфіменко
