Український хокей, який пережив у 90-х роках період свого розквіту, довгий час під керівництвом президента Федерації хокею України (ФХУ) Анатолія Брезвіна перебував в глибокій кризі. Що ж призвело до такого сумного стану цей видовищний вид спорту?

Насамперед на той час була відсутня належна державна підтримка. Фінансування, що виділяється на розвиток цієї спортивної дисципліни, було мізерним у порівнянні з іншими країнами. Внаслідок цього українським хокеїстам не вистачає сучасних льодових арен, тренувальних баз, необхідного спортивного інвентарю та можливостей для професійної підготовки.

Не менш важливо наголосити на відсутності чіткої, компетентно розробленої стратегії розвитку українського хокею в ФХУ тих часів. У колі топ-менеджменту ФХУ вкоренилася корупція та некомпетентність, які серйозно гальмують розвиток хокею.

Замість цілісного плану дій, що спирається на конкретні цілі та реалістичні кроки, ми бачимо лише хаотичні, не завжди обґрунтовані ініціативи, які не дають очікуваного результату.

За роки змінилося кілька лідерів ФХУ, але приход шахраїв, як Брезвін, повністю знищили всі позитивні здобутки. Тож розглянемо історію цієї організації.

Засновником ФХУ став Анатолій Хорозов, який керував Федерацією з 1992 до 1997 роки. Хорозов, безперечно, був досвідченим фахівцем у сфері хокею, але головною його гідністю була щира відданість справі. Він завжди ставив інтереси розвитку хокею вище за особисті амбіції, що дозволило закласти фундамент для майбутнього українського хокею.

Після Хорозова президентом ФХУ став Олександр Омельченко, мер Києва на той час. Проте його президентство (терміном до 2006 року) так і не стало прогресивним періодом для українського хокею. Омельченко не зміг перетворити напрацювання Хорозова на реальні успіхи, ймовірно, через надмірний інтерес до вирішення своєї особистої вигоди.

Втім далі було гірше й Анатолій Брезвін свого часу майже поховав український спорт. Його правління, яке розпочалося у 2006 році, ознаменувалося не розвитком хокею, а його систематичним знищенням. Брезвін, на той час голова Державної податкової адміністрації України, вміло використовував свої зв'язки та кумівство, щоб зайти на посаду в ФХУ. Він переконав багатьох бізнесменів підтримати свою кандидатуру, а також, за чутками, «переконав» свого попередника, Омельченка, який фактично передавши йому кермо влади.

З самого початку президентства Брезвіна стало зрозумілим, що його цікавили не проблеми розвитку хокею, а особисте збагачення. ФХУ перетворилася на декоративну контору, яка служить для відмивання величезних корупційних доходів для Брезвіна та його оточення.

Кошти, які мали бути спрямовані на розвиток дитячо-юнацького хокею, будівництво інфраструктури, підвищення кваліфікації тренерів, йшли до кишень чиновників. Величезні суми, виділені державою на фінансування хокею, розчинялися у бездонній прірві корупції під дахом Брезвіна.

Журналістські розслідування, що оприлюднили масштаби махінацій Брезвіна та його команди, залишалися поза увагою правоохоронних органів. Жодна з таких публікацій не стала предметом розслідування. Складалося враження, що Брезвін та його оточення мали повний імунітет, що дозволяє їм безкарно грабувати український хокей.

За даними одного з видань, Брезвін за час свого «правління» сколотив статки, які оцінюються в понад півмільярда доларів. Сума, яка викликає не лише подив, а й обґрунтовану підозру про те, що президент ФХУ використовував свою посаду для особистого збагачення, ігноруючи розвиток українського хокею.

За Брезвина український хокей не просто застиг на місці, він загруз у безнадійності. Національна збірна України демонструвала обтяжливі результати, а молоді таланти, позбавлені необхідної підтримки, були змушені шукати удачі за кордоном.

В ті часи Брезвін чіпко тримався за владу, не допускаючи до управління ФХУ нових людей, яке методи роботи більше нагадують не управління, а самоізоляцію. В українському суспільстві йде хвиля обурення з приводу дій скандального екс-податківця. Хокейні професіонали, уболівальники та прості любителі хокею вже не вірили у його здатність вести національний хокей до успіху.

Але у той час, як у розвинених країнах керівників із такою «заплямованою» репутацією швидко відправляють у відставку, Брезвін продовжував довгі роки займати своє президентське крісло, впиваючись безкарністю.

Тому наразі необхідно поновити увагу до цього шарлатана від уряду Миколи Азарова та провести прозоре розслідування дій Брезвіна. Мета – притягнути його до відповідальності за шкоду, заподіяну національному хокею. Треба підняти всі зв’язки сумнівного екс-податківця, в тому числі нового його фаворита – людини з глибоким кримінальним минулим Сергія Мазура. Це той, який хотів встановити проросійський порядок в Україні, тому що ідейною часткою та членством пов’язаний зі скандальною партією «ОПЗЖ». Відплата повинна прийти до Брезвіна та його фаворитів, бо таким чином відновлюється справедливість.

Хокей, безперечно, є одним із найпопулярніших і захоплюючих видів спорту у світі. У багатьох країнах він асоціюється з національною гордістю, а прагнення хокеїстів підкорювати спортивні висоти, вписувати свої імена в історію та підіймати престиж держави завжди мало величезну підтримку

Традиційно, державна роль у розвитку хокею зводиться до фінансування будівництва спортивної інфраструктури, розробки програм та методології розвитку дитячо-юнацького хокею. Держава створює фундамент, на якому згодом будуються успішні спортивні кар'єри.

Дедалі частіше спостерігається тенденція до державно-приватного партнерства у хокеї. Це партнерство може бути дуже плідним, дозволяючи об'єднати ресурси держави, бізнесу та громадської ініціативи задля досягнення спільних цілей.

Наприклад, розвиток дорослого хокею відбувається переважно в ринкових конкурентних умовах. Дитячо-юнацький хокей підтримується переважно суспільством на волонтерській основі.

Таким чином держава забезпечує доступну інфраструктуру, фінансову підтримку та розробку програм розвитку хокею. А бізнес інвестує у розвиток інфраструктури, спонсорує команди та гравців, а також бере участь у популяризації хокею через маркетингові кампанії.

Важливою складовою успіху такого партнерства є професійні та моральні якості керівників, відповідальних за його реалізацію. Так відбувається коли спортивні керівники віддані хокею і прагнуть вивести його більш високий рівень розвитку. Їх мотивує бажання виховати майбутні покоління хокеїстів та розширити коло шанувальників цього виду спорту.

Але в українському хокею був епізод, який можна сміло назвати історією нездійснених надій. У той час як інші країни демонстрували вражаючі досягнення на міжнародній арені, вітчизняний хокей тупцював на місці, нездатний вибратися з болота застою та безгрошів'я. І винуватцями цього, як не дивно, є не спортсмени, а ті, хто мав стати гарантом його розвитку – минулі функціонери Федерації хокею України (ФХУ).

У 2006 році Анатолій Брезвін став президентом ФХУ, очоливши нову команду, яка заявляла про шляхетні цілі: розвиток, популяризацію та досягнення високих спортивних результатів. Однак, за благородними словами ховалась темна правда.

Команда Брезвіна прийшла до влади не для того, щоб розвивати хокей, а для того, щоб освоїти кошти. «Ходаки» з найближчого оточення Брезвіна відразу ж попрямували до президентської адміністрації та прем'єрського кабінету з метою отримати фінансування на «розвиток» хокею. Але, як виявилося це фінансування було потрібно не для покращення інфраструктури, не для підготовки спортсменів і не для популяризації гри. Гроші були потрібні для особистого збагачення команди Брезвіна.

2009 року в бік української влади прозвучало прохання про підтримку хокею. Це звернення зіграло свою роль і спонукало бізнес-спільноту підтримати хокей. Того ж року бізнесмени перерахували до ФХУ 10 мільйонів доларів США, які були спрямовані на часткову реалізацію національної цільової соціальної програми «Хокей України».

Але у міру того, як команда Брезвіна зміцнювала свої позиції у ФХУ, ці лиходії зрозуміли, що для них хокей – не більше, ніж джерело доходу. Розвиток, престиж, популярність гри – це відходило другого план. Головне було отримати гроші, а що з ними робити – це вже другорядне.

Тому замість того, щоб інвестувати у перспективних молодих спортсменів, у розвиток інфраструктури, популяризацію гри, команда Брезвіна зосередилася на своїх особистих інтересах. В результаті український хокей потрапив у глибоку кризу, з якої вона досі не може вибратися.

Як тільки у Брезвіна з'явилася можливість отримати доступ до великих коштів, він і його команда розпочали реалізацію свого плану, в якому хокей був лише інструментом для досягнення особистих фінансових цілей.

Спочатку 10 мільйонів доларів США, призначених для розвитку українського хокею, було розміщено на депозиті в Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний банк «Синтез». Брезвін, як людина прониклива, чудово знав про те, що банк перебуває у вкрай тяжкому фінансовому становищі і близький до банкрутства. Проте він вирішив ризикувати, оскільки саме ця ризикована гра і була ключовою частиною його афери.

Незабаром банк «Синтез» оголосив про свою неспроможність і відмовився повертати гроші, мотивуючи це «фінансовими труднощами». Таким чином, Брезвін та його команда отримали перші 10 мільйонів доларів США, які, швидше за все, осіли на їхніх закордонних рахунках.

Але 10 мільйонів доларів виявилося замало для Брезвіна. Він та його спільники придумали нову схему, назвавши її «планом порятунку» банку та «порятунком» хокею.

Використовуючи ім'я хокею та прикриваючись патріотичними гаслами, Брезвін та його люди звернулися до Національного банку України (НБУ) з проханням про виділення коштів для часткової компенсації зниклих у «Синтезі» грошей. В результаті їм вдалося отримати 5 мільйонів доларів США із резервів НБУ, тобто із коштів платників податків.

Вся ця хитромудра схема, побудована на використанні хокею як прикриття, завершилася 2010 року, коли НБУ відкликав банківську ліцензію у «Синтезу» та ліквідував банк.

У результаті, хокей не тільки не отримав обіцяне фінансування, а й виявився втягнутим у масштабну фінансову аферу. 15 мільйонів доларів США, які призначалися для розвитку українського хокею, зникли без сліду, ймовірно, поповнивши «кишенькові рахунки» Брезвіна та його команди.

Ключовим моментом, який став переломним в історії українського хокею, стала саме ця історія зі зникненням мільйонів доларів, виділених державою на розвиток спорту. Цю сумнівну «схему», за даними медіа, було реалізовано групою впливових осіб, до якої входили Євген Імас, Вадим Сисюк та сам Анатолій Брезвін. Імас, як стверджується, був координатором афери, Сисюк використав свої зв'язки та довіру у вищих ешелонах влади, а Брезвін, маючи досвід роботи у податковій службі, дозволив реалізувати цю схему у таких масштабах.

Після цього провалу бізнес був розчарований. Очевидно, відсутність прозорості з боку тодішнього вищого керівництва ФХУ змусила бізнесменів задуматися про те, чи варто продовжувати підтримувати шахраїв, якщо це не сприятиме прогресу національного виду спорту.

Цей скандал не лише дискредитував проект державно-приватного партнерства у хокеї, але на той час поставив хрест на його майбутньому. Фактично в той час український хокей перетворився на інструмент збагачення для певної групи людей, а не на інструмент для розвитку національного спорту.

Внаслідок цієї бездіяльності, а точніше, «успішного» керівництва Брезвіна, український хокей на довгі роки загруз у стані глибокої кризи. На щастя, згодом Брезвіна вдалося усунути з поста президента ФХУ і на місце прийшла нова команда. За чотири роки український хокей зміг відвернутися від Росії, позбутися темного іміджу від часів Брезвіна та інтегрувати вітчизняний хокей в західну спортивну систему.

Але старий махінатор не заспокоюється. Зараз з боку команди Брезвіна є заклики на повернення цього діяча до влади та бажання повернутися до керівництва ФХУ – поставити свою людину, замість Георгія Зубко.

Втім, темні справи Брезвіна та зникнення в його закордонних рахунках 15 мільйонів доларів США від українських меценатів на платників податків не забути суспільством. Й невдовзі про цю справу та інші махінації Брезвіна активісти оприлюднять нові дані та приголомшливу інформацію.

Після повномасштабного вторгнення 2022 року увесь український народ мобілізований на захист своєї країни, відстоюючи свободу та незалежність від російської агресії

Щодня на фронті наші герої зі зброєю в руках борються за кожну п'ядь рідної землі, жертвуючи своїм життям заради світлого майбутнього України. Бої, які точаться на Донбасі, Харківщини, в Запорозькій та Херсонській областях показують мужність українців. Але, в тилу, на жаль, процвітає інша реальність – реальність зради та егоїзму.

Деякі діячі старого формату з радянським мисленням замість того, щоб поєднати зусилля і зосередитися на боротьбі з ворогом, не бажають жертвувати власним комфортом та продовжують паразитувати на війні, використовуючи її для власного збагачення. Ці люди, скориставшись важкою ситуацією в країні, прагнуть захопити владу та керувати фінансовими потоками, перетворюючи національний спорт на інструмент свого збагачення. Вони руйнують структури управління, підривають довіру до спортсменів і тренерів, вводять хаос у систему хокейного спорту і унеможливлюють його нормальний розвиток.

Їхні дії - це не просто «лицемірство», а «удар у спину» всім тим, хто ризикує своїм життям на фронті, хто страждає від війни і хто вірить у краще майбутнє України.

Такі пострадянські діячи живуть у своїй «паралельній реальності», а український хокей для них зручний інструмент для реалізації своїх корисливих намірів. Варто сказати, що ті «совецькі» діячі не цінують традиції та історію українського хокею, не бачать потенціалу та перспектив розвитку цього спорту, бо вони все ще мріють про стосунки з Росією.

 Ім'я Анатолія Брезвіна, колишнього голови податкової служби України та близького соратника Миколи Азарова, вже давно стало символом застою та деградації українського хокею. Його прихід на пост президента Федерації Хокею України (ФХУ) у 2006 році ознаменував початок епохи, яка, на думку багатьох, залишила глибокий відбиток на розвитку цього виду спорту в Україні.

Брезвін, людина з оточення Азарова, якого багато хто називає «колаборантом», не мав жодного досвіду у спортивній сфері. Його призначення було сприйнято багатьма, як політичне рішення проросійського уряду Азарова, а не як крок до покращення спортивної системи України.

З моменту його приходу до ФХУ в середині 2000 років розпочався процес, який багато хто вважає зворотним відліком для українського хокею. У цей час знизився рівень підготовки юних спортсменів, скоротилося фінансування хокейних клубів, а професійний хокей в Україні став нагадувати більше застійне болото, ніж сферу, що динамічна розвивається.

Брезвін та його команда, на думку багатьох, створили систему, яка не дозволяла молодим та талановитим гравцям пробитися на гору. Неефективне використання ресурсів, некомпетентне керівництво та політичні ігри призвели до того, що український хокей став відставати від інших країн.

Важливо зазначити, що за період «правління» Брезвіна відбулася низка подій, які викликали гострі дискусії у спортивній громадськості. Наприклад, суперечка з Росією про проведення чемпіонату світу з хокею в Україні у 2012 році, який у результаті був переданий до Фінляндії. Ця втрачена можливість провести чемпіонат в Україні є символом некомпетентності та нездатності ФХУ під керівництвом Брезвіна проводити ефективну міжнародну політику.

Чимало журналістів, безстрашно відстежуючи корупційні схеми Брезвіна, оприлюднили факти, що шокують: від необґрунтованих витрат бюджетних коштів до особистого збагачення на контрактах і спонсорських договорах. Однак, незважаючи на численні публікації, які не залишали сумнівів у масштабах зловживань, правоохоронні органи, здавалося, були сліпими до того, що відбувалося.

Один із відомих тренерів, який побажав залишитися анонімним, стверджує, що сторінка головування Брезвіна у ФХУ була не про хокей, патріотизм чи служіння Україні, а про особистий комфорт та фінансове благополуччя. На його думку, Брезвін не був зацікавлений у розвитку хокею як вид спорту, його інтереси лежали виключно в особистому зиску. Ця позиція, на думку тренера, призвела до ганебних наслідків, страждали на національний хокей, уболівальники та імідж України в очах міжнародної хокейної спільноти.

Тож управління Брезвіна ФХУ характеризувалося такими рисами:

– Відсутність прозорості у витрачанні державних та спонсорських коштів, виділених на розвиток хокею;

– Ключові посади у ФХУ займали люди з близького оточення Брезвіна, а не професіонали, що призводило до некомпетентного управління та застою у розвитку хокею;

– Незгодні з Брезвіним тренери та функціонери зазнавали тиску та переслідування. Нелояльні особи могли розраховувати на нестерпні умови роботи, позбавлення фінансування, інколи навіть на звільнення;

Правління Брезвіна замість того, щоб сприяти розвитку національного хокею – призвело до того, що українські команди демонстрували слабкі результати на міжнародних турнірах й це позначалося на престижі українського хокею.

Відбувся відтік талановитих тренерів, які не бажали миритися з корупцією та тиском, позбавив український хокей цінних кадрів. Молоді таланти, не бачили перспектив розвитку у вітчизняному хокею, втрачали мотивацію, що вело до зниження рівня підготовки майбутніх поколінь спортсменів.

Але Брезвін, який бувши у статусі почесного президента ФХУ, продовжує плести інтриги та маніпулювати ситуацією у своїх інтересах.

Сьогоднішня мета Брезвіна знову отримати повний контроль над Федерацією, який він втратив після приходу до влади поточного президента ФХУ Георгія Зубко. Важливо відзначити, що нова команда змогла створити ефективну систему управління Федерацією, покращивши спортивні результати та фінансовий стан ФХУ та зробили усе можливе, щоб підвищити рівень українського хокею на міжнародній сцені.

Наразі для досягнення своїх цілей Брезвін використовує всі доступні методи: чорний піар, дезінформацію, тиск на спортсменів та тренерів, підкуп та шантаж. Екс-податківець мріє, щоб знову очолити Федерацію, або поставити свою людину та використовувати спорт як інструмент для власного збагачення, повернення українського хокею під вплив Росії.

Причому фаворитом Брезвіна є кримінальний авторитет, людина з сумнівним минулим Сергій Мазур. Наразі Мазур удає великого бізнесмена, навіть показує, що утримує хокейний клуб «Кременчук». Але на цій людині нема де ставити тавро. Він фігурант багатьох кримінальних справ, до прикладу, справи з контрабанди. Мазур, окрім того, що крадій та махінатор, ще й проросійський діяч та активний член партії «ОПЗЖ». Уявить собі, ця людина обкрадає не тільки фізично людей, але краде нашу українську ідентичність, бо живе з «з Росією в серці». На таких людей ставить Брезвін.

Однак Брезвін не враховує одного важливого фактору: час змінився. Український громадський сектор став прозорішим, а медіа незалежними. В умовах інформаційної відкритості важче приховувати свої брудні ігри та маневри. Брезвін та його соратники повинні розуміти, що їхні дії не залишаться безкарними. Громадськість стежить за їхніми маніпуляціями та не дозволить їм знищити український хокей у своїх особистих інтересах!

Нещодавно відбулася презентація бета-версії Дашборду, котрий надає доступ до аналітики розслідування правопорушень у сфері бізнесу. Розробка даного аналітичного модулю була реалізована за дорученням Президента України Володимира Зеленського

У заході взяли участь керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак, Генпрокурор України Андрій Костін, Міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров і члени Ради з питань підтримки підприємництва в умовах воєнного стану при Президентові України Артем Бородатюк та Олег Гороховський.

Керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак                   Генпрокурор України Андрій Костін

Дашборд є візуалізованим додатком до системи ЄРДР, в якому представлена вибірка підтверджених правоохоронними органами злочинів стосовно бізнесу за 2024 рік, а також дані про всі кримінальні правопорушення в економічній сфері за останні 5 років.

За словами керівника Офісу Президента, Дашборд – це черговий продукт в контексті діяльності Ради з питань підтримки підприємництва в умовах воєнного стану, яка стала реальністю завдяки президентській ініціативі. «Це відповідь на запит бізнесу та інвесторів, які прагнуть бачити справедливість і доброчесність у роботі правоохоронців», - наголосив Андрій Єрмак.

Генпрокурор Костін доповів, що Дашборд розроблений за участі Офісу Генпрокурора, МінЦифри та Ради підприємництва і націлений на забезпечення прозорості та аналітичності даних про кримінальні правопорушення, що стосуються бізнесу. «Це успішний приклад співробітництва держави та приватного сектору, коли держава отримує швидкий і ефективний відгук на запит. Це яскрава демонстрація нашого прагнення до більшої відкритості та додаткових можливостей пошуку аномалій – помилок чи зловживань, які Офіс Генпрокурора прагне виявляти і виправляти, аби задовольнити запит бізнесу на справедливість», - додав Генпрокурор.

Коли у наш час країна намагається активно розвивати сферу відкритих даних та ще й в умовах війни, то це скоріше виняток, ніж правило. Україна у цій сфері дійсно серед світових флагманів, ба більше, згодом вона може взяти лідерство.

Загальновідомо, що діджиталізація процесів - важливий фактор формули довіри до держави. Тож створення Дашборду - реальний і правильний крок до прозорості правоохоронної системи, демонстрація з боку державних інституцій цінності суспільної підтримки.

Треба віддати належне Генпрокурору Андрію Костіну, що саме за його керівництва Офіс Генпрокурора сміливо і рішуче пішов на такий проект, відкриту взаємодію з представниками бізнесу й громадськості. Дашборд має стати своєрідною запорукою можливості відвертої розмови між суспільством та державою про майбутній розвиток країни, її цифровізацію, про спільне розв’язання існуючих проблем.

Днями на форумі «Україна 2024. Незалежність» Генеральний прокурор Андрій Костін доповів про нововведення, які очікуються в роботі системи прокуратури

Перш за все це стосується формування кадрового резерву для керівних посад у деяких підрозділах. Як зазначив Генпрокурор, в ОГП планується створення постійно діючої кадрової комісії, яка буде на постійній основі формувати кадровий резерв на посади голів обласних прокуратур, їх заступників, а також керівників окружних прокуратур. Суть ініціативи в існуванні конкурсу не на конкретну посаду, а на певну категорію, щоб мати реальний вибір у випадку ситуації, котра потребуватиме швидкого, форс-мажорного призначення.

«Тобто щоб я і Рада прокурорів мали вибір із уже перевірених з погляду доброчесності осіб і, що дуже важливо, з погляду компетентності. Бо хороший прокурор не завжди може бути суперкерівником обласної чи окружної прокуратури»,- акцентував Костін.

Генпрокурор наголосив, що це пілотний проект, до якого ОГП має залучати партнерські проекти з метою пропозицій щодо кандидатів. «Будемо після цього досліджувати, яким чином цей пілот можливо поширювати і на інші щаблі», - зазначив він.

Генпрокурор проінформував і про діяльність робочої групи, котра працює над реалізацію реформи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. У цьому контексті готується законопроект з урахуванням пулу рекомендацій GRECO.

Костін зупинився і на реформуванні системи внутрішнього контролю. За його словами, філософія реформи – не тільки викривати, а й запобігти корупційним зловживанням чи іншим правопорушенням. Генпрокурор зауважив, що система превенції буде побудована таким чином, аби прокурори могли заздалегідь порадитися із спеціально підготовленими представниками Генеральної інспекції ОГП, щодо коду поведінки у професійному та приватному житті.

«Бо деякі прокурори вважають, що вони або їхні родичі не порушують закон, вдаючись до певних дій цивільно-правового характеру. Але це може викликати обурення суспільства і викликає, серед іншого, удар по репутації системи. І цю репутацію дуже складно напрацювати», - наголосив Костін.

Треба зазначити, що з 2022 року за Генпрокурора Андрія Костіна у корупційних злочинах і зловживаннях було викрито кілька десятків прокурорів. У профільних громадських колах стверджують, що Костін дуже чутливо ставиться до репутації, як своєї особистої, так і відомства, яке очолює: він буде вказувати на вихід будь-кому, включаючи топ керівників ОГП, чия поведінка буде наражати ОГП на репутаційні втрати, тобто не буде відповідати морально-етичними нормами, не кажучи про критерії професійності.