Щодо воєнних злочинів – ключового напрямку для Офісу генпрокурора (ОГП) правозахисники й громадськість висловлюються одностайно: за часів генпрокурорки Ірини Венедиктової цей важливий пласт роботи був провалений

Тоді не дивлячись на гучний піар, діяльність ОГП у напрямку збирання доказів воєнних злочинів російських військ, а також інших злочинів, які вчиняють негідники окупанти, виявилася, м’яко кажучи, не результативною.

По-перше, притягнення до відповідальності за злочин агресії та воєнні злочини рф, вчинені в Україні, є суспільно значущим для українців. По-друге, це важливо для всієї міжнародної спільноти. І по-третє, це дуже чутлива тема особисто для президента Володимира Зеленського, який є уособленням боротьби з путІним та російською навалою, що вторглася в Україну для її знищення. ОГП як законно встановлений орган, відповідальний за розслідування воєнних злочинів на території України, має основну роль у забезпеченні притягнення до відповідальності винних за їх скоєння. Тож ефективність ОГП у цій сфері принципова для України й керівництва держави. Ба більше, результати на цьому магістральному на сьогодні напрямку прокурорської роботи будуть визначальними щодо оцінки діяльності генпрокурора й інституції загалом.

Якісна реалізація конституційної координаційної ролі прокуратури - один з пріоритетних акцентів, на якому концентрується увага керівництва ОГП особливо в контексті належного повноцінного збору й документування воєнних злочинів. На початку 2024 року генпрокурор Андрій Костін повідомив, що українські правоохоронці розслідують 120 тисяч воєнних злочинів, 78 вироків же винесені національними судами, деякі російські злочинці засуджені особисто, а деякі заочно.

 

Заступник генпрокурора Ігор Мустеца

«Поза сумнівом головним завданням залишається організація належного досудового розслідування кримінальних проваджень, пов’язаних зі збройною агресією рф», - нещодавно зазначив заступник генпрокурора Ігор Мустеца під час координаційної наради з керівним складом правоохоронних органів одного з регіонів країни.

Профільні громадські фахівці роз’яснюють, що масштаби вчинених воєнних злочинів після великого вторгнення росії на українську територію спричинили трансформацію системи розслідування та судового розгляду в Україні. Підсилилася роль прокуратури у розслідуванні таких злочинів, а виклики у цій сфері дали поштовх для нормативно-правових та інституційних змін. «Для кримінального переслідування за воєнні злочини Україна обрала внутрішню модель із застосуванням комплементарного принципу переслідування, що дозволяє максимально притягнути до відповідальності винних осіб засобами національних органів розслідування, прокуратури і суду», - акцентує громадський діяч.

У цьому контексті національне правосуддя постало перед чималими викликами, серед яких недоліки правової та інституційної систем, труднощі політичного характеру. На окремі виклики вже є відповіді, так, до прикладу, інституціоналізовано розслідування воєнних злочинів шляхом створення спеціальних підрозділів з розслідування воєнних злочинів у Національній поліції України, розподілено кримінальне провадження стосовно злочину агресії до НАБУ, визначено спеціалізацію слідчих СБУ та ДБР, посилено «Департамент війни ОГП», окремо визначено спеціалізацію окружних та обласних прокурорів щодо воєнних злочинів.

«На органи прокуратури покладено здійснення процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо воєнних злочинів, ведення статистики зареєстрованих воєнних злочинів та результатів їх досудового розслідування, розробка стандартів розслідування, представлення сторони обвинувачення у судовому процесі щодо воєнних злочинів, співпраця з міжнародними правоохоронними структурами, органами міжнародного правосуддя й іноземними державами в сфері документування та розслідування воєнних злочинів, контакти з неурядовими та громадськими організаціями, журналістами», - каже заступник генпрокурора Ігор Мустеца.

«Так, у роботі органів, що реалізують досудове розслідування воєнних злочинів, ще багато недосконалостей. На це впливає недостатній рівень фаховості правоохоронців саме щодо особливостей розслідування таких злочинів, тож через спеціальне навчання треба максимально підвищити кваліфікацію слідчих і прокурорів. Треба прибрати ще існуючі законодавчі перепони. На це потрібен час. Головна і об’єктивна проблема – величезні масштаби скоєння воєнних злочинів в Україні. Труднощами для розслідування є воєнні дії, окупація частини територій, брак ресурсів, досвіду, складні критерії, за якими визначається, чи був скоєний воєнний злочин. До того ж, ми свідомі, що повну картину цих злочинів ми зможемо отримати після звільнення всіх окупованих агресором українських земель», - додає Мустеца.

«Утім, ми маємо ще ефективніше здійснювати координаційну роботу серед органів досудового розслідування, аби це вплинуло на швидкий обмін інформацією, спрощення бюрократичних процедур, впровадження чіткого алгоритму розслідування міжнародних злочинів із детальним описом здійснення невідкладних слідчих заходів. Загалом, Україна як держава, має проводити зрозумілу політику щодо національної системи переслідування за міжнародні злочини з гарантуванням якісної роботи відповідальних за цю діяльність органів. Ми вже дуже просунулися на цьому шляху і будемо наполегливо продовжувати йти цим курсом, - впевнений заступник керівника ОГП.

Чи буде українська поліція в повному складі йти на фронт, як в Нацполі пропонують збільшити відповідальність за порушення комендантської години та що відбувається з криміногенною ситуацією в країні, –  розповів голова Національної поліції України Іван Вигівський

В Україні вже кілька тижнів активно обговорюють мобілізацію і законопроект, який уряд вніс в Раду, а потім відкликав на доопрацювання. В цьому контексті в суспільстві зважують роль поліції – одні вважають, що поліцейські мають бути залучені до роздачі повісток, інші – що поліція має піти на фронт.

З головою Національної поліції України Іваном Вигівським обговорили питання мобілізації поліцейських, чи погіршилась криміногенна ситуація в країні за час повномасштабної війни і чому авторитет поліції в очах суспільства далеко не найкращий.

– 20 січня виповнився рівно рік, як ви приступили до виконання обов’язків Голови Національної поліції України. На третій день після трагедії з керівництвом МВС у Броварах, на вас були покладені обов’язки керівника Нацполу. Розкажіть, як це відбувались, що тоді відбувалось, і які маєте висновки за результатами року?

– Авіатроща в Броварах стала справжньою трагедією для всіх рідних та близьких загиблих, для колег, і для держави. Насправді, на першому році війни загибель керівництва Міністерства внутрішніх справ, ще й такого ефективного, могло похитнути дух працівників всіх підрозділів МВС, а отже і ситуацію в країні, і зіграти на руку ворогу. На той момент Голова Нацполіції Ігор Клименко зміг швидко включитись в усі процеси, організовувати їх, комунікувати хід подій і ставити задачі до виконання як на внутрішньому колі, так і на публічному. В той же день Уряд поклав на нього обов’язки міністра внутрішніх справ. Думаю, це всім допомогло зібратись і утримувати далі службові процеси.

Я на той момент був начальником поліції Києва. Тоді на другий день Ігор Клименко запропонував мені виконання обов’язків Голови Нацполіції, до яких я приступив 20 січня.

За цей рік ми провели відбір, навчання, вишкіл штурмової бригади Національної поліції "Лють", яка сьогодні успішно виконує бойові завдання та нищить ворога на фронті. Це унікальний досвід для поліції. І я пишаюсь нашими воїнами. Поліція розслідувала понад сотню тисяч воєнних злочинів ворога, ми навчаємо наших поліцейських по всьому світу здобувати передовий досвід у розслідуванні таких злочинів, скоєних в тому числі на деокупованих та окупованих територіях. Встановлення осіб загиблих, проведення експертиз, робота криміналістичних лабораторій навіть за кордоном з метою зібрання ДНК родичів загиблих, опанування нових технологій, боротьба у кіберпросторі, потужний розвиток системи кримінального аналізу і ще маса іншого.

Прорив, який робить Національна поліція по всім напрямкам зараз в умовах повномасштабної війни з рік, мабуть, у мирний час тривав би десятиліття. Але ці навички потрібні нам на вчора, тому ми не можемо гаяти часу, не можемо відпочивати, не можемо не виконувати свої поліцейські обов’язки, та маємо бути максимально ефективні у складі Сил безпеки і оборони для захисту держави. І ми дуже намагаємось, і це моя відповідальність – все це робити продуктивно.

– На сьогоднішній день, як ви ставитесь до ідеї залучення поліцейських до роздачі повісток?

– Позаминулого тижня у парламент виносився один із законопроектів щодо мобілізації, але він отримав зауваження та повернутий на доопрацювання. Лунає багато думок, заяв та коментарів стосовно роздачі повісток поліцейськими, а деякі діячі періодично озвучують навіть ідею про те, що поліцію необхідно мобілізувати та зобов’язати роздавати повістки без залучення ТЦК.

Поліція максимально сприяє ТЦК в тому, щоб встановлювати місцезнаходження ухилянтів, та згідно з повноваженнями і за наявності необхідних документів від ТЦК, доставляти до них таких осіб. Але вручення повісток, спільні наряди – це додаткове навантаження, і у нас немає такого ресурсу, щоб поставити біля кожного працівника ТЦК ще й поліцейського. Ми стоїмо на блокпостах, щодня виконуємо свої обов'язки, в тому числі і непритаманні поліції функції. Ми готові допомагати, але особисто фізично поліцейські ходити роздавати повістки не будуть. Принаймні до того, поки законом не буде встановлена така норма та це не буде визначено нашим функціоналом.

– А вам вистачить людей?

– Якщо законом буде встановлена така норма, вручення повісток поліцейськими, – то не вистачить. Фактично у нас в строю 98 тисяч поліцейських. З них трохи більше 20 тисяч – жінок. Беремо щодобові наряди по державі, це десь 7 тисяч нарядів, в яких задіяні понад 20 тисяч поліцейських.

З 24 лютого 2022 року ми працюємо в посиленому варіанті несення служби. 24/7 всі поліцейські в строю. Також у нас близько 15 тисяч дізнавачів і слідчих, які кожного дня розслідують кримінальні провадження, в тому числі і більше сотні тисяч воєнних злочинів, близько 20 тисяч оперативників щоденно розкривають тяжкі та особливо тяжкі злочини. І крім того, створена штурмова бригада Нацполіції "Лють", яка безпосередньо бере участь у відсічі збройної агресії рф. Загалом, якщо говорити про зону, де проводяться бойові дії, – там постійно несуть службу близько 35 тисяч поліцейських. Це і ті, хто у складі "Люті" та зведених загонів воюють, а також ті, хто крім основного функціоналу поліцейських кожного дня заступають на блокпости, виконують стабілізаційні заходи, евакуюють громадян, розбирають завали разом з рятівниками, а також розміновують десятки тисяч гектарів наших територій після ворога.

В Донецькій, Херсонській областях також знаходяться поліцейські. Вони там перебувають у надскладних умовах, під постійними обстрілами – розташовуються у підвалах, в укриттях. При цьому, працюють всі підрозділи, в тому числі, поліція виїжджає та фіксує пошкодження та знищення осель – це також важливо для того, аби люди потім могли отримати компенсацію.

Я вважаю, що кожен повинен займатись своєю роботою, та у нас на сьогодні недостатньо ресурсу для того, щоб ми ще й ходили і роздавали повістки.

– Громадськість зараз також обговорює питання мобілізації поліцейських.

– У нас в країні склалась аномальна ситуація. Якщо брати досвід країн, які воювали, то у них під час війни дійсно значно погіршувалась криміногенна ситуація. У нас вже майже два роки повномасштабна війна, проте вдається тримати криміногенну ситуацію під контролем і забезпечувати громадянам внутрішню безпеку та правопорядок. У нас немає розгулу вуличної злочинності – вулицями не бігають люди зі зброєю, нікого не розстрілюють, не грабують, не трощать вітрини. І це також завдяки тому, що ми залучили до нарядів на вулицях максимальну кількість поліцейських. Якщо до війни це було близько 4 тисяч нарядів, то тепер понад 7 тисяч. Сьогодні можна достатньо безпечно відчувати себе на вулиці. Звісно, це відчуття умовне, адже ворожі ракети, на жаль, долітають до всіх територій України.

Ми готові до мобілізації, якщо буде прийняте таке рішення, але від першого дня війни поліцейські вже воюють, виконують бойові розпорядження. Це і "Лють", і зведені загони з усіх областей.

Якщо ми мобілізуємо ще поліцейських, у нас виникне проблема з комплектацією і це може позначитись на криміногенній ситуації. До речі, поліція не вичерпує мобілізаційний ресурс. В 2022-23 році ми дуже виважено підходили до того, кого набираємо в поліцію. Виключена можливість потрапляння ухилянтів, у нас є відповідні бази, за якими ми перевіряємо людей.

Також грає роль вік. У нас 60% – це молоді люди від 18 до 25 років. В "Люті" також у нас здебільшого молоді люди до 27 років. Ми набирали їх на конкурсній основі. В бригаді десь 30% бійців – це поліцейські, які були в лавах поліції і до повномасштабного вторгнення. Звісно, в перші дні ми відпустили всіх, хто прийняв рішення вступити до лав армії, адже у нас немає механізму переводу до Збройних сил України. Тому це можливо було зробити тільки через звільнення з Нацполіції. Інші поліцейські, хто хотів воювати, – пішли до штурмової бригади "Лють".

– Ви кажете, що злочинність не виросла. А як вона змінилась за час війни, чи з'явилися якісь нові риси?

– Ми все одно так чи інакше дивимось відносно кількості злочинів на 10 тисяч населення. Звісно, цей показник у великих містах та областях більший, ніж в маленьких регіонах. Це закономірність. Під час війни знизилась на 20-30% вулична злочинність. В тому числі, завдяки комендантській годині. А також завдячуючи присутності поліції на вулицях.

Вулична злочинність стала меншою практично по всіх регіонах. Що стосується загальної кількості злочинів – вона зросла, в тому числі реєстрація тяжких і особливо тяжких. Це пояснюється, по-перше, через зміни в законодавстві. Раніше прості крадіжки кваліфікувалися як нетяжкі злочини, а зараз вони кваліфікуються як здійснені в умовах війни, і вже є тяжкими. По-друге, під час війни ми документуємо воєнні злочини. З початку війни ми задокументували їх понад 111 тисяч, і всі вони зараховуються у загальну структуру злочинності. Тому, якщо брати загальну цифру, вона виросла. Але криміногенна ситуація не змінилась і є контрольованою.

Що стосується латентних злочинів – це ті злочини, які ми самі виявляємо. Це, в першу чергу, незаконний обіг наркотиків, зброї і вибухівки. Ми в рази більше стали їх документувати і розкривати. Тому вони також формують ріст реєстрації злочинів.

– З побутовою злочинністю так само? Чи ми фіксуємо якісь вибухи загальної агресії, яка виражена в сім'ях?

– Ми фіксуємо зростання кількості звернень з цього виду правопорушень, а також розуміємо, що і після війни роботи у нас менше не стане. Вже відпрацьовані механізми протидії, в тому числі – передбачена кримінальна відповідальність. І потерпілі від домашнього насильства бачать зворотній зв’язок та допомогу поліції, та вже в більшості випадків звертаються до нас. Хоча це досить латентний вид правопорушення, але ми і з Офісом генерального прокурора, і з громадськими організаціями співпрацюємо та всебічно доносимо громадянам, чому треба звертатись до поліції, що можна вдіяти і як правильно вчиняти в таких випадках.

– Що стосується злочинів, які скоюють військові, чи є розуміння, чи погіршиться ситуація в майбутньому?

– Ми фіксуємо такі факти, але в масштабах загальної злочинності. Розуміємо, що будемо робити після війни. В МВС запроваджена концепція "Безпекове середовище", де передбачені всі кроки, як ми будемо забезпечувати правопорядок. Також необхідно максимально працевлаштувати військових, які будуть демобілізовані. В "Люті" воюють саме поліцейські, які після завершення війни повернуться до поліції. Вони будуть слідчими, дізнавачами, оперативниками, патрульними і так далі. Стосовно військових – вони вміють воювати, та мають навички, які завжди затребувані в кримінальних структурах. Однак, ми розуміємо, що це питання державного масштабу, і необхідно буде працевлаштувати наших військових. Вони мають розуміти і відчувати, що вони потрібні державі.

– Комендантська година. В жовтні був скандал в клубі Boho, після якого в МВС заявили, що поки не мають інструментів, як з цим боротися. З того часу щось змінилось?

– Практично з першого дня повномасштабної війни по всій країні була введена комендантська година, і вона дійсно показала свою ефективність. Але не всі громадяни свідомі. Коли я був керівником київської поліції, ми масово виявляли громадян, які вночі гуляли по вулицях, перевіряли їх на причетність до диверсійно-розвідувальної діяльності. У більшості випадків причетність не підтверджувалась. Але ми чекаємо прийняття закону про відповідальність за порушення комендантської години, так як до сьогодні немає дієвого законного механізму притягнення до відповідальності саме за порушення комендантської години. Адже в 2022 році був поданий законопроект, але він не був розглянутий. В жовтні 2023 року був поданий ще один, на цей раз, що передбачав відповідальність не лише для громадян, а і для суб’єктів господарювання, якраз після цих скандалів з закладами. І вже грудні в першому читанні він був розглянутий. Нажаль, до сьогодні він не прийнятий Верховною Радою.

– А чи треба взагалі комендантська година в Києві?

– Я думаю, так. Нічні заклади, розважальні установи не мають працювати. Вибачте, коли у нас щоденно гинуть люди на фронті, а тут десь клуб вночі показово влаштовує масові гуляння. Це неповага. Я вважаю, має бути адміністративна відповідальність за порушення комендантської години. В останньому законопроекті передбачені штрафи як для фізичних осіб, так і для суб’єктів господарювання. Для фізичних осіб штраф передбачений у розмірі 1700 грн і 3400 грн за перше порушення, за друге – від 3400 грн до 6800 грн. Це, до речі, немало для фізичних осіб. А для суб'єктів господарювання за перше порушення від 50 тисяч до 102 тисяч гривень, а за повторне від 170 до 240 тисяч. Я думаю, ніхто не захоче віддати свою виручку.

– Ви після Boho фіксували гучні випадки?

– Так, фіксуємо. Це ж не тільки Києва стосується. Вони працюють в режимі світломаскування, зачиняються, люди заходять до комендантської години, там всю ніч розважаються, а вже по закінченню комендантської години їх випускають.

До речі, також була пропозиція щодо адміністративних затримань. Коли законодавцем нам будуть надані всі необхідні інструменти, бажаючих порушувати стане менше.

– Зрадники. Чи багато поліцейських залишились на окупованих територіях і як вони працюють на ворога?

– Ми не припиняємо фіксувати діяльність наших колишніх "колег", у нас цим займається внутрішня безпека. Задокументовано, якщо брати всі категорії колаборантів і зрадників на всій території, більше 2,5 тисяч громадян. З них поліцейських близько 900. Як правило, це ті, хто не досяг успіху до окупації території, порушники дисципліни, ті, хто не мав шансів стати на керівні посади. Коли зайшли росіяни, ці працівники вирішили, що можуть стати успішнішими у квазі-утвореннях окупантів. Серед цих 2,5 тисяч понад 1,5 – це громадяни, які так чи інакше стали працювати в органах державної влади, окупуваних росіянами.

Стосовно тих, хто зараз служить в так званій "міліції" на окупованих територіях, – це і колишні міліціонери, навіть віком за 60 років, і цивільні, які ніколи не працювали в правоохоронних сферах нашої держави. Ці колишні міліціонери не працювали в поліції, вони були звільнені, ображені на державу, – а зараз там вони і керують слідством, дізнанням, і тепер "шиють" справи нашим громадянам. Стосовно тих, хто не працював в правоохоронній системі України – на окупованій частині в Запорізькій області так звану "міліцію" очолює жінка, яка взагалі була юристом.

– А коли був останній випадок, коли поліцейські вийшли з окупованої території?

– Більше року тому. Херсонські поліцейські виходили вже після деокупації, це були ті, хто не міг виїхати з окупованої території. Хто пройшов перевірки – вони знову працюють. Деякі перейшли на сторону ворога, вони не вийшли, та поїхали разом з росіянами. Але якщо брати кількість зрадників в лавах поліції, це менше тисячі осіб, і це менше 1% від всієї кількості працівників Національної поліції.

– Чи є у вас брак кадрів, в яких саме напрямках?

– У нас не вистачає патрульних поліцейських – некомплект більше 20%. І загальний некомплект – 17,5%. Цифра є сталою, ми розуміємо, що необхідно поповнювати мобілізаційний ресурс, тому зараз проводимо мінімальну кількість конкурсів, і набираємо за крайньою необхідністю. Якщо будуть питання задіяння на фронті більшої кількості поліцейських, тоді ми будемо займатись поповненням лав НПУ. Поки ми працюємо в 98 тисячах, так було і до війни.

– Ви і ваші колеги періодично буваєте на деокупованих територіях. Що вас там дивує?

– Мені шкода тих людей, які були під окупацією. Багато з них просто не мали можливості звідти вийти. Дивує та зухвалість і жорстокість росіян, і ті методи тиску на цивільне населення. Ми всі пам'ятаємо радянські фільми про Другу світову війну, і якими там були зображені фашисти. Росіяни діють так само – принижують, ґвалтують, вбивають, катують. Я був на цих територіях в мирний час, і зараз приїжджаю, а там розбиті будинки, інфраструктура. Дивишся в очі цим людям, і це невимовний біль і гнів, що росіяни нищать все на нашій землі, при цьому подають це так, ніби вони нас "звільняють".

– Як зараз відбувається евакуація, чи стикаємось ми до сих пір з проблемою, що деякі люди не хочуть їхати з прифронтових територій?

– Так, така проблема є. Здебільшого, евакуацією займаються наш поліцейський підрозділ "Білі янголи". Це 22 робочі поліцейські групи по всіх прифронтових територіях. Найефективніші підрозділи в Донецькій області, де вони і були створені. Це поліцейські, в тому числі і з навичками парамедиків, які виїжджають туди, куди вже волонтери не їздять, поліцейські завозять продукти, ліки, вивозять звідти людей. Перші машини, на яких вони туди їздили – це були білі карети "швидких", тому люди їх назвали "Білими янголами".

Зараз в "Білих янголах" 81 поліцейський, а саме у Херсонській, Донецькій, Харківській і Луганській областях. Найбільше залучаються на Донецькому напрямку. З початку війни вони евакуювали майже 9 тисяч осіб. Звісно, є випадки, коли люди не хочуть евакуйовуватись. Вони пояснюють по-різному, найчастіше кажуть, що нема куди їхати, питають – а де ми будемо жити? Тому перед евакуацією конкретних сімей ми визначаємось з місцевою владою. Вони організовують місця в санаторіях, в гуртожитках. Деякі люди кажуть – я тут виріс, нікуди не поїду, у мене буде все добре. Але, на жаль, бувають і такі випадки, коли за день, за два кілька разів приїжджали поліцейські, вмовляли поїхати, людина відмовлялася. Наступного дня прилетів снаряд, згорів будинок і люди загинули.

Законно ми не можемо примусово забирати людей, в тому числі дітей. Є відповідна процедура, тільки за рішенням суду. Для того, щоб суд виніс рішення про евакуацію дитини, треба довести, що вона не утримується та не виховується неналежним чином, медично не забезпечена. По процедурі суд розглядає це приблизно місяць. А у нас стільки часу немає. Просто примусово забирати дітей – це вже кримінальна відповідальність для поліцейських. Але, як правило, нам вдається переконати такі сім’ї в необхідності евакуації.

– Чи має бути у поліції така можливість?

– Ми знаходимо механізми. Ми все-таки доносимо свою позицію і вивозимо звідти людей. Волонтери також піклуються про людей, які там залишились, везуть їм туди одяг, їжу. Самі евакуаційники також часто попадають під обстріли. Ми забезпечуємо їх броньованим транспортом, завдяки чому були врятовані вже багато життів.

– Чи побільшало з початку війни шахрайств, зокрема в сфері волонтерства?

– Ми не бачимо особливого збільшення шахрайств в сфері волонтерства. З початку був сплеск, зараз ні. Схеми прості – наприклад, рідні військових отримують виплати, а шахраї намагаються ці кошти у них видурити. У нас є певний ріст шахрайства. Однак і розкрито таких злочинів також більше.

Ми займаємось профілактикою, постійно говоримо про шахрайські схеми, таким чином люди розуміють, що відбувається, і вже менше реагують на шахраїв. Поліція ліквідувала більше 60 груп шахраїв, які "працюють" з місць позбавлення волі. Найбільша сфера шахрайства зараз – це продаж неіснуючих речей в інтернеті, це десь 60%. Дзвінки "з банку" – 10%. Але якщо у червні 2023 року у нас було десь 600-650 звернень за добу щодо шахрайства, то в грудні їх було уже десь 400. І ми відслідковуємо тенденцію на зниження.

– Обіг зброї на руках. Чи багато ви її фіксуєте і чи становитиме це загрозу далі?

– Зараз ми стали вилучатися зброї набагато більше. Це тонни вибухівки, мільйони патронів, тисячі гранат, пістолетів. Що стосується зброї, яку роздавали на початку війни, ми її зараз не забираємо у громадян. Тому що триває війна, і зі зброєю люди відчувають себе безпечніше. Є законопроект, щоб провести реєстрацію цієї зброї і облікувати її. Щоб громадянин прийшов, зафіксував її. Після чого зброя буде відстріляна, облікована та повернена громадянину. А вже після закінчення війни протягом 90 днів буде необхідність її здати. Якщо не здав – тоді вже кримінальна відповідальність.

– А ви думали пропонувати грошове винагородження за це?

– Думали, але у нас немає такого ресурсу. Це, звісно, мотивація. Інша мотивація – залишати зброю громадянам, але робити її не вогнепальною, вихолощувати її. Звісно, зброя на руках – це одна з проблем. Ми, буває, вилучаємо колосальні об'єми. Нещодавно вилучили в Миколаєві у одного фігуранта арсенал цілий. Там була навіть бойова частина від "Шахеда". Люди навіть таке приносять собі додому.

– Після кейсу в Дніпрі, коли поліцейський застрелив чоловіка, який напав на його колегу, суспільство підняло питання авторитету поліції загалом. Як ви думаєте, чому серед українців поліцейські мають достатньо низький авторитет? З чим це пов'язано?

– Філософське питання. Як не крути, поліція – це, в тому числі, каральний орган. Вона наділена державою правом на застосування насилля з метою забезпечення правоохоронної функції. З одного боку, ми захищаємо публічний порядок на вулицях, регулюємо дорожній рух, з іншого боку, розслідуємо колосальну кількість проваджень. Тож є і громадяни, які притягуються до відповідальності. У кожної такої людини є родичі, близькі. І вони не хочуть визнавати, що держава правильно вчинила – так, мій родич торгував наркотиками або зброєю, або вбив когось, але на їхню думку, як правило, він все одно невинний. Але ж ми – поліція, і послуговуємось виключно законом. Тут завжди є дві сторони, одна з яких буде незадоволена роботою поліції.

– Тобто ми виховані в недовірі до поліції?

– Не скажу що в недовірі. Це архаїзм з дев'яностих, коли міліціонери могли бити, катувати. У нас же зовсім інші механізми. Так, бувають поодинокі випадки перевищень, але вони вибухають на всю державу. Немає системності в цьому.

З іншого боку, наші громадяни також мають бути правосвідомими. А у нас від поліції вимагають, щоб ми дотримувались норм, проте є і громадяни, які самі поводять себе максимально неадекватно, як у цьому випадку в Дніпрі, та не дотримуються норм поведінки та закону. Це не може бути однобока позиція. Чому в тих самих Сполучених Штатах, коли до громадянина підійшов поліцейський, він кладе руки на кермо і не дозволяє собі навіть різких рухів? У нас ще зберігається цей архаїзм сприйняття поліцейського, але я думаю, це з часом відійде. Поліція суттєво відрізняється від міліції, це зовсім інша філософія. В першу чергу – є захист та допомога людям.

– Ви за роки роботи побачили, що люди міняють відношення до поліції?

– Так. Думка міняється. І, знову ж таки, ми – найбільший і найближчий до людей правоохоронний орган, нас видно, ми в формі. Суддів, прокурорів, ДБР, НАБУ, – їх не видно, ти їх на вулиці не відрізниш. А поліцію ти бачиш поруч кожен день. Та ми намагаємось робити все, щоб держава була у безпеці.
 

Про це розповів Голова Національної поліції України Іван Вигівський 

Очільник відомства наголосив на важливості цього проєкту, орієнтованого на безпеку дітей під час повномасштабної російської агресії:

«Цей проєкт повинен забезпечити безпеку в школах. Аби в освітній заклад не могли потрапити сторонні особи, не були пронесені небезпечні предмети. Поліцейський стане вартовим безпеки, зможе у контакті з адміністраціями шкіл та батьківськими комітетами донести рекомендації з необхідних заходів безпеки, буде захищати дітей. Це також сприятиме поверненню наших громадян в Україну, які бояться, що їхні діти будуть в небезпеці в школах».

Іван Вигівський розповів, що реалізація цього проєкту розпочнеться у 400 шкіл в населених пунктах, наближених до лінії фронту, прикордонних районах з рф та білорусією:«Будуть укладені окремі договори з поліцією охорони та місцевими ОТГ, на території яких знаходяться школи. Поліцейські будуть присутні в школах та здійснюватимуть пропускний режим з функціонуванням арочного металодетектора. Щодо наявності зброї у поліцейського офіцера безпеки в школах, то зараз це дискусійне питання. Ми ведемо діалог з директорами шкіл, є різні думки з цього приводу».

За словами Голови Нацполіції, вже з кінця січня 2024 року внаслідок перерозподілу діючих поліцейських офіцери шкільної безпеки з’являться у цих школах: «Нам треба набрати та навчити нових офіцерів безпеки, а це як мінімум п’ять місяців. Так довго ніхто чекати не буде, Міносвіти вже зараз має визначити категорію шкіл і дати конкретні заклади, куди першочергово потрібен такий поліцейський. Йдеться в першу чергу про Харківську, Запорізьку, Миколаївську, Чернігівську, Сумську області – бо там велика кількість людей зі зброєю. Ми направимо туди зараз діючих поліцейських, щоб подивитися, де є якісь складнощі, а далі будемо набирати людей через конкурс».

Україна тривалий час утримується за межами топ-100 країн світу за даними "Індексу нагляду за навколишнім середовищем", який проводить Transparency International, наголошуючи на актуальності питань у сфері корупції. Давайте розглянемо, як внутрішні та зовнішні погляди визначають ефективність антикорупційних заходів

Важливо зауважити, що незважаючи на корисність міжнародних оцінок для розуміння загальної картини, внутрішня перспектива має вирішальне значення. Наскільки ефективними є декларовані антикорупційні реформи для України, і який шлях внутрішнього поліпшення?

Експерти підкреслюють необхідність оновлення Національної доповіді з реалізації антикорупційної політики, закликаючи до системного підходу на рівні держави. Це стало б не лише офіційною оцінкою, але й основою для єдиної стратегії боротьби з корупцією, яка враховує думки всіх зацікавлених сторін - аналітиків, громадськості та чиновників.

Незважаючи на довіру до президента Зеленського та його рішучість в боротьбі з корупцією, формування комплексної системи протидії залишається викликом. Незгода влади, неефективність антикорупційних органів та недостатня суспільна інформованість - основні бар'єри.

Крім того, інституційні проблеми, включаючи ослаблення прокуратури та тривалі реформи поліції, потребують негайної уваги. Прозорість і незалежність судової системи також залишаються ключовими факторами в боротьбі з корупцією.

Отже, необхідно переглянути стратегію, спираючись на аналітичні дослідження. Проте успіх буде залежати не лише від особистої волі лідера, але й від політичної підтримки усієї команди. Україні належить непростий, але важливий шлях до антикорупційного прогресу.

Проголошена в Україні антикорупційна політика досі не має відточених принципів втілення в життя. Україна досі не має стійкої інституційної системи протидії корупції. Прокуратура ослаблена внаслідок суперечливих реформ, непродуманої атестації кадрового складу, а також порушення концепції досудового розслідування. Бюро економічної безпеки тільки створено, і, ймовірно, його діяльність активізується до кінця року. Реформування національної поліції все ще далека від фінальної стадії. Діяльність НАБУ поки що назвати складною та ефективною, а робота ГБР ще не набрала необхідних обертів.

Окрім інституційного «хаосу», існують й інші причини, через які в нашій належній системі карають за корупційні злочини. У нас занадто велика кількість адвокатів, виправданих легальною та фактичною недоторканністю, а їхні «крісла» пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків.

Серйозною прогалиною закладено рівень державної просвітницької інформаційної кампанії щодо формування в суспільстві нульової толерантності до корупції.

Більшість антикорупційних реформ, запущених в Україні, не дотримуються видимих результатів через неможливість сучасної системи працювати незалежно, не викликаючи тиску з боку третіх осіб. Політично вмотивовані сили продовжують проводити суди в Україні, особливо на судові справи, наслідки корупції. В результаті ми маємо низьку прозорість у ланцюговій системі, а корупціонери залишаються безкарними.

Це далеко не повний «аудит» державної антикорупційної політики, який через весь комплекс чинників можна назвати недостатньо ефективним. Чи потрібна нова антикорупційна стратегія, яка спирається на якісні аналітичні дослідження? Однозначно потрібне. Окрім особистої волі президента Зеленського, Україні потрібна політична воля усієї провладної команди, бо саме її недолік є головним стримуючим чинником забезпечення антикорупційного прогресу.

Ігор Родінченко

Директор комітету по боротьбі з корупцією

Днями відбулася зустріч представників Національної поліції України на чолі з Головою Нацполіції генералом поліції третього рангу Іваном Вигівським з делегацією американських партнерів, яку очолив керівник відділу з правоохоронних питань Посольства США в Україні Джошуа Тембладор, під час якої обговорювались ключові аспекти подальшої розбудови поліції

Реформування – це планомірний процес еволюції правоохоронного інституту. Він розпочався з Патрульної поліції. Цього року був започаткований проєкт розширення патрульних підрозділів на територіальні громади (Дубненський район на Рівненщині). Наступного року заплановано охоплення наступних районів у де-яких інших регіонах країни. Процес розвитку не має завершуватись ніколи, і повинен бути гнучким та чуйним до запитів громадянського суспільства.

 

Національна поліція України суттєво змінилась з 2015 року. Та багато проєктів ще на етапі розвитку, а ціла низка задач змінилась через виклики війни та нові задачі поліцейських – від захисту держави на фронті до розслідування воєнних злочинів та розмінування деокупованих територій.

«Враховуючи потреби держави, обговорили варіанти розширення можливостей підготовки патрульних поліцейських на додаткових навчальних базах. Також підбили першочергові результати роботи перезавантажених підрозділів Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини та Департаменту боротьби з наркозлочинністю. Обговорили наступні етапи розвитку проєкту «Поліцейський офіцер громади». Наші американські партнери є надійною підтримкою у розвитку поліцейських проєктів, навчанні правоохоронців та суттєво допомагають у розвитку матеріально-технічної бази», - зазначив Іван Вигівський.

Вказані заходи спрямовані на розбудову сучасної та прозорої правоохоронної системи в Україні.